Українська العربية English Français ქართული Deutsch Русский Español
Понеділок, травня 20, 2019
Середа, 20 лютого 2019 13:53

ВІЙНА НА ДВОХ

Написано
Оценіть статтю
(1 Vote)

 

Ірпінчанин Дмитро Чебанов, який повернувся з війни на Сході України, впевнений, що зберегти йому життя у Дебальцівському котлі допомогли  молитва «Живый в помощи» матері, яку вона написала від руки та дитячі малюнки. Ці обереги він постійно носив під своїм бронежилетом…

  Матері воїнів які захищають нашу Україну у цій неоголошеній війні… Впевнений, всі ви заслуговуюте особливу шану, повагу і низький уклін лище за те, що ваші сини знаходяться на передовій і свідомо захищають суверенітет нашої держави… Тільки вам самим відомо, скільки ви пережили у душі, скільки ночей не доспали очікуючи повернення своїх дітей з зони АТО. Живими… 

Не виключенням є і мати Дмитра – Ольга Вікторівна Чебанова. Знайомий з нею три роки. Зазвичай, основна наша тема для розмови -  сини. Обох звати Дмитрами і  народилися вони у 1988 році. Для Ольги її син, а виховувала його одна. Це її гордість і надія. Здавалося, у нього все складалося так як і повинно бути: закінчив середню школу, потім вищий учбовий заклад, робота економіста за фахом.

В усьому Ольга Вікторівна для свого сина була прикладом, вона вчила його передусім бути відповідальним за свої слова, вчинки перед людьми і намагатися жити так, аби їй за нього не було соромно перед людьми. Для Дмитра мати була, є і буде добрим порадником по життю. Здавалося, життя триває.

Завдяки його старанності, наполегливості і працелюбству, а ці риси характеру він перейняв передусім у матері, у молодої людина непогана складалася професійна кар’єра. Як тут не порадуватися за сина? І  раптом сталося те, що й досі у це неможливо повірити.

Неоголошена війна з боку Росії. Дмитро майже весь свій вільний час з сумом у серці сприймав події навколо Криму, коли агресор спокійно заграбастав півострів, майже без єдиного пострілу… А далі події на сході України. Одного дня син сказав матері: « Я поїду в зону АТО». Перша думка у Ольги Вікторівни була волонтером хоче стати її син. Але Дмитро уточнив, саме воювати зі зброєю у руках…

fhgg

Від цієї новини мати була у шоці. Єдиний син, який не те що у збройних силах не служив, навіть у виші не  проходив військову кафедру, а про війну знав хіба що з художніх фільмів, виявив бажання  добровільно піти на війну… Ось цього материнське серце аж ніяк не змогло зрозуміти. Ятрилася надія – може змінить своє рішення. Ні, не змінив. Потрібно знати Дмитра. Він не приймає поспішних рішень, як, до речі, і його мати, а коли все спокійно обдумає, то вже впевнено йде до своєї мети. А найріднішій людині на світі, наче вибачаючи сказав: « Мамо, ти мене таким виховала. Іншим я вже не буду. Вибач…»

У день від’їзду сина на війну мати передала написану від руки молитву.   

           Увесь рік, що син був на війні, став для Ольги Вікторівни найдовшим роком у її житті. Це була війна на двох. На роботу йшла наче зомбовна людина. Хоча знаходилася весь час у Бучі, але думками була разом з сином.  Щохвилини очікувала його телефонного дзвінка, хоча добре розуміла, не завжди є нагода синові подзвонити матері. Вона на відстані жила його життям, вставала з молитвою і лягала вночі з нею, аби Дмитра і його фронтових побратимів не забрала сліпа смерть до себе…

Вона й досі не знає, а Дмитро, аби психологічно не травмувати матір  не хоче їй розповідати, що у центрі Дебальцевого, у період з 14 по 18 лютого 2015 року, де він виконуючи бойове завдання разом з бійцями свого підрозділу потрапив під нищівний вогонь ворожої артилерії, під час одного з обстрілу снаряд розірвався поруч з ним. Дмитро навіть зараз не може усвідомити, як взагалі він і кілька його фронтових побратимів взагалі лишилися живими.  Напевно молитва, що дбайливо дала мені матір і дитячі малюнки, які і стали нам оберегами.

Уважно разом із Дмитром роздивляємося ці малюнки у нього вдома. Для нього вони найцінніша реліквія. На одному з цих дитячих малюнків є телефон.

- Обов’язково зателефоную цій дитині, каже Дмитро і подякую за увагу і добрі слова на нашу адресу. Це дорогого варте. Важко словами передати всі ті почуття, коли ми тримаєш у руках ці дитячі малюнки з щирими побажаннями. Саме вони нас оберігали під час обстрілів, як і віра в те, що тебе вдома чекають найрідніші люди і, в першу чергу, наші дорогі мами; 

- Вдруге свою матір Дмитро шокував коли без попередження приїхав з війни. Вранці, зайшов додому він у притаманному йому спокійному тоні сказав :"Ось і я і. Вже демобілізувався з війни";

- Тобто, - незрозуміла мати, ти назавжди повернувся?

- Так.

- І ось тут Ольга Вікторівна вже не змогла втримати сліз і тих емоцій та почуттів, що у неї накопилися у душі за рік відсутності сина. Якихось особливих змін у його поведінці, характері не помітила. Він як завжди спокійний і врівноважений і тільки коли по телебаченню показують відео сюжети з війни, Дмитро їх завжди уважно переглядає. І на перший погляд здається, що він подумками там, серед своїх фронтових побратимів. Напевно, війна ще довго не буде від себе відпускати, доти, поки вона триває…

- А мати й досі не вірить, що її син, є дійсним учасник бойових дій. Їй є ким пишатися…

Фото з особистого архіву Д. Чебанова 

 

Читано 225 раз
Опубліковано в ПЕРСОНАЛІЇ
Незалежний інформаційно-аналітичний інтернет портал. Автори статей на нашому порталі висловлюють свої власні умовиводи і висновки, виходячи з наявною в них інформацією.

Зв'язатися з нами: obyektiv.nost@gmail.com Зателефонуйте:+380962221164